Дрогобич
C
Спецтеми Коронавірус

Хотят ли русские войны?

Хотят ли русские войны?
Пам’ятаєте цю пісню на слова Євгена Євтушенка:
«Хотят ли русские войны? Не спрашивай у тишины,
Не спрашивый у тех солдат, в мемориалах что лежат…»?

Я не – русофоб, і, думаю, не потрібно ототожнювати російський народ з Кремлем. Однак є одне «але». Починаючи від московського князя Долгорукого до нинішнього російського президента Путіна, Росія проводила і проводить агресію до своїх сусідів, і не тільки до них. Та «собиратели русских земель» покійні і живі мабуть забули, що коли вже була Київська Русь, то на місці, де зараз стоїть Москва, жаби квакали.
За вікном XXI століття, а ви знаєте – передчуття погані. Пригадаймо – 1956 рік, коли 600 радянських танків, пересікли кордон Угорщини на подолання “проблем” в цій країні, 1968 рік – “Prazske jaro”, Празька весна (мабуть, найбільш відома акція спротиву радянській владі), далі Афган, потім 1980 рік – Польща, де по сьогоднішній день судять “колег” Войцеха Ярузельського. Сьогодні ж маємо агресію Росії проти України!
Колись Гітлер окупував «братню» Австрію, сьогодні це хоче зробити Путін до «братнього» українського народу. То чим Путін кращий від Гітлера?
Скільки ж можна плазувати перед Кремлем, який говорить про якусь дружбу, про спільне коріння, про спільну віру, про спільні слов’янські інтереси з Україною? Азіатську ментальність росіян не можна змінити, до тих пір допоки вони вірять своєму царю. Путін та його яничари Янукович разом з Медведчуком не сприймають демократію категорично. На жаль, Росія і Європа (а значить і Україна) – це два протилежні світи. І на то нема ради.
Україна зробила свій вибір, спочатку простягнувши маленькій Грузії руку підтримки, а потім в 2004 році на Майдані, коли українці відчули себе народом, нацією, яка не дозволить по ній топтатися. І саме тоді ми прирекли себе на, м’яко кажучи, непрості відносини з Росією, яка, на жаль, ніколи не змириться з тим, що Україна обрала сама собі інший шлях, інше майбутнє, яке не йде у фарватері імперських планів східного сусіда.
Думаю, підлив олії до вогню і візит Патріарха Кирила до України. Можливо, його звіт про перебування в нашій країні став останньою краплею чи довершальним штрихом до різкого тексту медведєвського послання українському президенту. Очевидно, Кирило дав зрозуміти кремлівським квартирантам, що Україна віддаляється, і якщо Росія не робитиме вольових превентивних кроків, то рано чи пізно Україна, як свого часу прибалтійські країни, відійде остаточно. Так і чую панічні бідкання Кирила про Україну: “Мы её теряем!”.
Я надіюся, що нам не прийдеться брати в руки автомат «Калашнікова». Натомість закликаю сьогодні українців відмовитися від російських продуктів, купівлі їхніх товарів у магазинах або інших торгових точках, не заправлятися їхнім паливом, не дивитися їхні телеканали, не сплачувати жодної копійки їхнім файлообмінникам, а також не відвідувати їхні соціальні мережі, не відправляти СМС-повідомлення на контент-провайдерів, номери яких так чи інакше належать Росії. Аргументація останніх ідей зрозуміла: навіщо годувати ворога?
Тож пам’ятаймо слова нашого Каменяра:
«Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою;
Розсаднице недумства і застою,
Росіє! Де лиш ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу.
Цвіте бездушність, наче плісень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: Даю свободу!
Дреш шкуру й мовиш: Двигаю культуру.
Ти не січеш, не б’єш, в Сибір не шлеш,
Лиш мов упир із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.
Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі,
Свобідний дух або тікати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі».
Слава Україні!
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

комментар

Тарас Мельничук 11 лютого 2015, 02:24
Статья - шлак.
А цитата из Франко - вообще фейковая.
В оригинале он про Австрию писал, а не Россию. Дурень, как Россия может быть меж краёв Европы?

Оригинал:
Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
О А[встріє]! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвіте бездушність, наче плісень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: "Даю свободу!"
Дреш шкуру й мовиш: "Двигаю культуру!"
Ти не січеш, не б'єш, в Сибір не шлеш,
Лиш, мов упир, із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.
Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі,
Свобідний дух або тікати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі.
4 окт[ября] 1889
  • Подобається
  • 0
Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *

Підписатись на коментарі

Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: