Дрогобич
C
Спецтеми Коронавірус

Психологія жертви: просто так із вікна не стрибають?

«Вона весела, комунікабельна дівчинка. Вчилась добре, у студентській раді була, на сцені з радістю виступала на різних вечорах. У неї не було ніяких суїцидальних настроїв…», — ось так відгукується про 17-літню дрогобичанку Іванну Танчук її найближча подруга Ірина. Іванка вистрибнула з п’ятого поверху будинку, імовірно, внаслідок сексуального насилля з боку кількох знайомих хлопців. Міліція вагається і наразі не може сказати, було це зґвалтування чи ні, фігурантів справи допитали і відпустили, останні стверджують: усе було за згодою. Подруга Іванки, її одногрупники і знайомі запевняють: просто так вона не стрибнула б з вікна, її до цього довели ґвалтівники.

П’ять років тому у Дрогобичі трапилася схожа трагедія — п’ятеро негідників зґвалтували і задушили 20-літню дівчину зі свого товариства, серед них були колишні однокласники та її хлопець. Тоді автор цих рядків цікавилася у психолога однієї з львівських колоній: чому психічно здорові люди чинять таке зло, причому нерідко це — добре знайомі жертви? Психолог пояснив, що люди за своєю природою переважно жорстокі, й досить одного ватажка, який за собою всіх поведе. «Одного лідера достатньо і для тисячі осіб, який поведе за собою маси куди завгодно. Особистість лідера провокує агресивність. Лідер — агресивна особа, яка тисне на тих, хто під ним. І він не одинокий. Завжди знайдуться сподвижники, які підтримають, тоді й інші братимуть із нього приклад», — роз’яснював тюремний психолог. Тезу про жорстокість людей він попросив з інтерв’ю забрати, аби не провокувати насилля. Тезу я викреслила, але навряд чи це щось змінило б… Коли трапилася трагедія з Оксаною Макар у Миколаєві, а потім була Врадіївка, моя колега припустила, що, мабуть, у нас, на Галичині, такого не сталося б. Але таке стається. Незважаючи на перестороги психологів, протести місцевих громад, рівень релігійності та моральності…

«Ми дружимо з нею два роки, з першого курсу коледжу, — розповідає про Іванку Танчук подруга Ірина С. — Вона завжди була така життєрадісна, усміхнена, активна, виступала на різних урочистих заходах, вірші напам’ять читала, хоча за спеціальністю — технолог». Подруга Ірина запевняє, що тих молодиків вона не знає, постійного хлопця в Іванки не було. Ірина розповіла, що впавши з п’ятого поверху, Іванна кликала людей на допомогу, швидку викликали випадкові свідки. Першу операцію робили одразу, потім ще з тиждень дівчина була в реанімації, і лиш потім її перевели в палату. «Спочатку вона довго мовчала про причини свого вчинку, — розповідає Ірина. — Потім, зрештою, почала розповідати про це відвідувачам, до неї приходили подруги, близькі. Говорила про все скупо, не хотіла згадувати, може, соромилась, може, боялась. Я сиділа поруч, усе те чула. Наскільки я зрозуміла, таке трапилося вперше (спершу писали, що ці молодики й раніше ґвалтували Іванку. — Авт.). Вона не могла такого вигадати! І не могла ж вона взяти й отак просто вистрибнути! У нашій групі в це ніхто не вірить. Лікарі казали, що в неї в організмі нічого не виявили, ні алкоголю, ні наркотиків».

Іванна Танчук була вихованкою Дрогобицького сиротинця «Оранта», навчалась у 5-й загальноосвітній школі. В «Оранті» про дівчину кажуть так: чемна, старанна, працьовита, ніколи не було з нею клопотів. З близьких у дівчинки є бабуся в селі неподалік міста та опікунка — Віра Ільницька. Батько покинув родину дуже давно, а круглою сиротою дівчинка залишилася за трагічних обставин: маму зарізали на очах у шестирічної доньки, Іванка тоді сховалася під ліжком. Цю історію переповідає не одна людина в Дрогобичі, про це говорили навіть на нараді у місцевій мерії.

Дрогобицька журналістка Вікторія Лишик з’ясовувала деталі справи і допомагала збирати кошти на лікування дівчини. «Мені до рук потрапила характеристика на Іванку з коледжу, педагоги про неї відгукуються якнайкраще, вона завжди брала участь у художній самодіяльності, у конкурсі краси. Красуня, розумничка — чого б це їй з життям покінчувати? — риторично запитувала Вікторія. — Хлопців було загалом четверо, наскільки мені відомо, один із них участі у зґвалтуванні не брав. Двоє з села Лішня, із заможних родин. Вони робили все можливе, аби справа затихла. Наскільки я знаю, на Іванку тиснули, приходили у лікарню, це була одна з причин, чому її перевели у Львів». Вікторія переповідає спогади Іванки: як хлопці підстерегли її під будинком, коли вона верталася додому, як вона кинулася від них утікати, як забігла на 5-й поверх сусіднього будинку, де все і сталося. Це пояснює ту обставину, що міліція застала помешкання дівчини акуратно прибраним. Іще одна деталь видалася міліції підозрілою: сімнадцятилітня сирота сама винаймала однокімнатне помешкання. Вікторія запевняє, що грошей на це Іванці вистачало, адже вчилась вона на стипендію, отримувала допомогу від держави та підтримку від опікуна, а відтак вирішила більше не жити у гуртожитку.

Іванка нині перебуває на лікуванні у Лікарні швидкої допомоги у Львові. Днями вона перенесла другу, семигодинну операцію на хребті й готується до наступної операції — на тазі. Надія на те, що юнка зможе ходити, все ж є, тільки реабілітаційний курс коштує ще дорожче, аніж самі операції.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.

комментарів

Ваше ім'я: *
Ваш e-mail: *

Підписатись на коментарі

Код: оновити, якщо не видно коду
Введіть код: