Реєстрація    Увійти
Авторизація

У Трускавці в третю річницю загибелі Ігоря Дідача вшанують пам`ять Героя-земляка

У Трускавці в третю річницю загибелі Ігоря Дідача вшанують пам`ять Героя-земляка
У середу, 17 січня, в третю річницю з дня трагічної загибелі трускавчанина Ігоря Дідача, побратими та земляки Героя згадають про нього. Заходи розпочнуться о 13.00 біля меморіальної таблиці в честь Ігоря Дідача в СШ №1 м. Трускавця, після чого о 14.00 на цвинтарі біля могили Героя зберуться побратими та родина загиблого бійця.

Нагадаємо, що колишній дрогобичанин, котрий згодом замешкав у Трускавці Ігор Дідач помер у 40-річному віці в Київському військовому госпіталі 17 січня 2015 р. внаслідок важких поранень, отриманих в зоні АТО в результаті зіткнення автобуса з вантажівкою. Похований Герой на цвинтарі в с. Модричі. 3 вересня 2015 р. в СШ №1 м. Трускавця відбулося освячення меморіальної таблиці в честь загиблого Героя-трускавчанина.
У Трускавці в третю річницю загибелі Ігоря Дідача вшанують пам`ять Героя-земляка
Ігор Дідач народився 20 листопада 1974 року в м Дрогобич, де мешкав до 7 років. Навчався у Дрогобицькій СШ № 14. Згодом переїхали у м. Трускавці на вул. І. Мазепи. Закінчив Трускавецьку ЗОШ № 1 та музичну школу — клас баяна. Після здобуття неповної середньої освіти поступив у медичне училище (в м. Костополі Рівненської обл., спеціальність — « Медсестринська справа»).

Працював у фізкабінеті санаторію «Дніпро-Бескид» м. Трускавця, де почнайомивея зі своєю майбутньою дружиною Наталею. Згодом перейшов працювати у санаторій «Юність», згодом працював масажистом БОЛ № 1 м. Трускавця.

У 2010 році Ігор Дідач переїхав у Київ. Як тільки випадав вільний час — навідувався у Трускавець до сім'ї. На канікулах дві доньки зажди приїздили до тата у Київ.

У листопаді 2013 року, коли розпочалася Революція Гідності, доньки, зібравши друзів, вирушили в столицю. На Майдані Вікторія та Роксолана потрапили під кийки беркутівців (це був перший розгін Майдану — ЗО листопада). Після цих подій тато вийшов на Майдан. Він казав: «Я не дозволяю, щоб били моїх дітей, нікому не дозволю». Вони працювали волонтерами, а Ігор записався до лав самооборони: спершу у 9-ту сотню, пізніше у 12-у. Після кожного робочого дня він приходив на Майдан, де був цілу ніч, зранку знову йшов на роботу. Як розповідали його друзі, Ігор зі своїм товаришем одними із перших почали робити коктейлі молотова, вони ж підпалили перший ворожий БТР. Ігор був учасником усіх подій на Грушевського 19-20 лютого 2014 року: озброєний лише бітою, він носив шини під Жовтневий палац — лише чудом тоді залишився живий.

Після анексії Крим, Ігор Дідач вступив до Правого сектору. У квітні 2014-ого він один із перших записався до лав Національної Гвардії України, проходив навчання в Нових Петрівцях. Після цього їхній 1-ий батальйон їм. Кульчицького відправили на гору Карачун, біля м. Слов'янська. На горі не було умов для проживання: їм не привозили ні води, ні харчів. Ігор з побратимами змушені були за їжею спускатися до найближчого блокпоста (де стояла 95 десантна бригада). Спали бійці в приміщенні телевежі. Попри все, вони мужньо захищали гору. На другу ротацію Ігор зі своїм батальйоном стояли на блокпості в с. Шандриголове. Був люблячим батьком.

У Слов'янську деякі люди ставилися до них, як до ворогів, але чимало людей допомагали, приносили харчі: якийсь чоловік подарував Ігореві ікону Св. Олександра. Багатьом жителям Слов'янська і с. Шандриголове робив масаж. Коли просили не їхати, він завжди відповідав: «Я повинен! Якщо не піду і кожен так зробить, хто тоді буде захищати нашу країну? Не зупинимо їх там — вони прийдуть сюди».

Після всього пережитого він ще більше прагнув захищати рідну землю. Не міг дочекатися, коли вже їх відправлять знову на передову. Виникало багато складнощів із документами, чотири рази тата не було в списках — і він не їхав. 4 січня 2015 року врешті документи батька були оформлені, українські вояки автобусом виїхали з військової частини міста Києва. Ще буквально за годину до цієї зловісної аварії доньки розмовляли з татом по телефону, тоді вони були в Слов'янську, він розказував, як там усе змінилося: люди стали патріотичні, на будинках майорять українські прапори. Доньки побажали татові щасливої дороги, він сів у автобус і вирушив в дорогу, свою останню дорогу…

Доброволець, з 15 квітня 2014-го перебував у зоні бойових дій, стрілець-гранатометник, Київська окрема бригада, Північне ОТО НГУ. Під час відпустки літом 2014-го у Трускавці затримав злодія, який пограбував жінку, та передав його правоохоронцям.

У січні 2015-го Ігор Дідач відряджений на схід України
— для забезпечення ротації підрозділів резервного батальйону ім. Героя України генерал-майора С. Кульчицького.

5 січня перебував у мікроавтобусі «Богдан», котрий при перевезенні взводу резервістів потрапив у ДТП поблизу Артемівська. З «Богданом» зіштовхнувся військовий «КРаЗ». Сергій Бабічев був досвідченим водієм, за свідченнями тих, хто вижив, до останнього намагався зробити все можливе для того, щоб уникнути зіткнення та врятувати побратимів, Віктор Бурка, Юрій Лінивенко, Тарас Герасимюк, Ігор Каплуненко, Роман Малюта, Володимир Матківський, Максим Щіпов загинули від травм. Тоді загинуло 12 військовиків, ще 21 зазнав травм. 17 січня помер в київському шпиталі від поранень.

Без Ігоря лишились батьки, дружина, дві доньки.
Loading...
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.
Написати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлеру
Введіть код: