Реєстрація    Увійти
Авторизація

Cестра на мене – війною. Сповідь трускавчанина

Прикро все це згадувати. Але завдяки їй нині я опинився на межі виселення з власної батьківської хати.

Спочатку все було гаразд. На праві спільної власності я з сестрою розділяв будинок. А якось несподівано вона заявила свої права на всю хату, бо одну його половину отримала за заповітом, а другу - начебто їй подарувала мама. За рішенням суду я відстояв свою половину хати, посмертна психіатрична експертиза довела, що мама не усвідомлювала своїх дій, коли підписувала договір дарування. Та сестру й цей аргумент не зупинив. Вона звертається в суд, щоб переглянули справу за так званими "ново виявленими обставинами", про які дізналася з консультації харківських лікарів.

Я теж не сиджу на місці, звертаюсь в прокуратуру і отримав відповідь. Виявляється, що наданий двома лікарями висновок не підміняє судово-психіатричну експертизу. Виходить, мене безпідставно позбавили права на свою половину будинку?!!! Чому ж тепер суд не бере до уваги цієї обставини. Сестра подала позов з вимогою зняти мене та мою сім'ю з реєстрації та виселити. Невже суд задовільнить її вимогу, так і не розібравшись у всьому?
Ось так, якщо говорити коротко. Та насправді все в цій історії набагато складніше.

...То був 2003-й рік. У мами почалися проблеми зі здоров'ям. Спочатку вона лежала в лікарні, потім лікувалася дома. А тоді виникає ситуація, коли дома їй почали заважати я, моя дитина, дружина (ми жили троє). Мама починає ставитись до нас вороже. Каже, що ми хочемо її отруїти, що не маємо права користуватися газовою колонкою, варити собі їсти. Малій тоді був рік. То дитина навіть не могла спокійно ходити по хаті. Мовляв, хворі материні ноги могла зачепити. Що трапилось? Вона ж так тішилася внучкою.

Розплата за мамину любов

Проходить час, з кожним днем життя стає нестерпним, в хаті - справжнє пекло. І ось я дізнаюся, в чому справа. Поки я був на роботі, а дружина йшла з малою гуляти - сестра налаштовувала матір проти мене. Вона і її старший син робили все для того, аби пересварити нас з мамою. Тільки я приходив до хати - будь-яка ситуація (чи я сказав, що хочу підігріти їсти, чи що треба малу скупати) закінчувалася викликом дільничного. Мама брала телефонну слухавку і дзвонила в міліцію. Казала, що її хочуть бити... Приїжджала міліція. Деякий час це продовжувалося. Врешті-решт правоохоронці відмовились виїжджати на ці виклики.

А сестра... Та була цілим світом невдоволена. Підростало двоє синів, а в неї ніколи не було на них часу. То там затрималась, то - там. А я жив з батьками, допомагав їм в усьому. Ну і... племінників тягнув. Але до певного часу, доки не з'явилася своя сім'я. Коли одружився - пояснив мамі, що більше не зможу. Хлопці підростають - Орися повинна приділяти їм увагу. Як не як, це ж її сім'я. А більше так не може тривати: рано пішла – ввечері прийшла. З дітьми треба було сидіти, нагодувати, уроки зробити, покупати. Я готував їсти, мама їм прала, прасувала. Уроки треба було вивчити - я сідав. А потім в мене почалося своє життя.

Деякий час ми з дружиною винаймати квартиру. А згодом мама запропонувала нам жити з нею. Звісно, сестра була не в захваті від маминого рішення. Ходила, провокувала конфлікти. Дружина саме вагітна була. І ми вибралися.

Народилася у нас донька. Я відвіз маму до пологового, щоб побачила. Ми ще трохи пожили в дружини. А потім мама запропонувала повернутися до неї, бо хоче бавити внучку. Були такі моменти, що вона нас відганяла, сама колисала. А потім знову почалося...

Але то не мама винна, а її хвороба і ті добрі люди, які вже заздалегідь планували всі ті справи. Не раз мама мені в хаті розповідала, як Орисині подруги намовляли її, щоб пожаліла доньку, бо вона сама, бідна, з двома дітьми, щоб хату на неї записала. Сама Орися заявляє, що дуже багато уваги мати приділяла мені. Я ж не знаю, чи то була заздрість, чи ще щось.

Виселити? За що?

Отож, міліція відмовляється їздити до нас. Бо приїжджає – хлоп нормальний, жінка нормальна, мала дитина щось воркоче. Тоді викликають мене в прокуратуру. Я приходжу і бачу лист за підписом матері (щоправда, не писаний її рукою, а друкований) зі скаргами про те, що я такий-сякий й проханням виселити з хати.

Прокуратура відписала, міліція розібралась - маю право на життя, живу далі. Тоді аналогічний лист до міського голови з просьбою виселити з хати. Але ж знову нема підстав.

Війна триває. Якось ми пішли з жінкою до її батьків. Вертаємось до хати - вхідні двері зачинені зсередини. Надворі осінь, а ми не можемо до хати втрапити. Йду, стукаю у вікно материної кімнати - і чую "забирайся, йди геть звідси". Ми просили, просили -- нічого не виходить. Тоді вже я мусив викликати міліцію.

А далі починається та сама процедура. Мати дзвонить до мене на роботу (а я працюю лікарем), каже, що я поганий син, що її б'ю, спокійно жити не даю, віку вкорочую. Тоді мені було 45. Але люди знали мене, і знали мою маму.

Може, рік перед тим до неї практично щодня приїжджала швидка. Бо стрибав тиск, через поліартрит сильно боліли суглоби, були запаморочення. Кілька разів вона навіть падала серед хати. Мамі йшов 86-й рік. Її стан з кожним днем погіршувався. А через рік я вже зовсім її не впізнав.

Тоді звернувся за допомогою до лікаря, в якого вона лікувалася. Просив, щоб поговорив з мамою. Він погодився. Та вона навіть не відкрила йому двері, говорила через вікно "хто ви такий?", "чого від мене хочете", "який ви лікар", "ви хочете мене отруїти".

Тоді йду за допомогою до депутата. Приходжу, описую в заяві ситуацію. Він прийшов з дільничним, поспілкувався з мамою, щоб зрозуміти, що насправді відбувається. А згодом зробив свої висновки і давав свідчення на суді. Також свідчили мамин лікар, сусіди, дільничний. Згодом маму обстежив психіатр. Але колотнеча продовжувалась.

Маму під замок, а сама - за порядок

Щоразу, коли ми поверталися додому, мати брала трубу від порохотяга і ходила стукала нею то в своїй кімнаті, то в сінях. А одного разу приходимо - тихо, навіть незвично, наче святі хату перелетіли. Мене охопив страх. Що ж робиться? Може мамі зле, чи, не дай Боже, померла. Тоді я взяв ліхтарик, вийшов ввечері на вулицю, засвітив - нема її в кімнаті. Думаю, може, пішла через двір до сестри, на сусідню половину. Як виявилось, поки ми з дружиною були на роботі - сестра забрала матір до себе під ключ.

На Різдвяні свята прийшла забрати мамин одяг. "Дай, - каже, - лахи, бо мама помирає". Тоді я разом з нею йду на ту половину хати. Дивлюся, а мама вже при смерті. Я викликав швидку. Приїхали, поміряли тиск. "Ми, - кажуть, - вже нічим їй не допоможемо". Тиск падав, мама відходила на той світ. Я вийшов, щоб сказати дружині. Повертаюсь, а двері вже зачинені. Стукаю у вікно, прошусь, щоб впустили попрощатися. А у вікні з'являється та пані (вже не можу називати її сестрою) і посилає мене чим подалі. Четверта ранку - стукають у вікно, "вже померла".

Мами я не бачив, відколи сестра забрала її до себе. Вона постійно, бідолашна, була в хаті під ключем. І там робилися свої справи: в жовтні вони викликали державного нотаріуса. Та посвідчила договір дарування. Чому ж мати сама не з'явилася до нотаріуса. Бо, кажуть, зламала ногу. Коли перевірили всі журнали, з'ясувалося, що ніякого виклику хірурга не було. Начебто вони користувалися послугами приватного хірурга. А що він може зробити дома, без рентгену?

На поминках зібралась родина. Люди говорили зі сестрою, мовляв за що вона так зі мною. Я ж її рідний брат, який тут родився, і так само, як і вона, тут виріс, і має право жити, казали що я маю сім'ю і нехай вона дасть мені спокій . А вона далі за своє: "Я буду робити порядок. В мене теж є діти..".
Побожна. А таке витворяє!

Коли сестра забрала матір до себе, то й кімнату її, де розпалюється піч, закрила на ключ. Надворі вересень-початок жовтня, ночі холодні. Я просив, щоб запалила, за стіною ж мала дитина. Та ніхто нічого. На вулиці 5 градусів морозу. Кому жалітись? Міліція не реагує, міський голова та прокуратура – те саме. "Це ваш внутрішній конфлікт", - кажуть. А моя сестра - побожна особа, ходить до церкви, співає в церковному хорі. Тоді я вирішив піти до священика тієї церкви. Може хоч він її напоумить? Отець, дякувати Богу, вплинув. Нарешті розпалила, якось регулювала тепло.

Та це не найгірше, що вона задумала. Якось приходять до мене сусіди і кажуть: "Чоловіче, роби щось, бо вона подає тебе на виселення". Що ж тоді мені залишається? Беру адвоката, оформляємо з ним документи, суд накладає арешт на будинок. Починається судова тяганина.

Місцина сподобалась баптистам

На той час сестра була знайома з людьми, які належать до євангельських християн-баптистів. Це мама і її син, громадянин Німеччини. У нашому місті вони займаються будівельним бізнесом. Знаходять людей, на яких можна легко вплинути, і з допомогою приватних нотаріусів що хочуть, те й роблять. Ось так вони знайшли і мою сестру. Вона продала їм свою половину будинку разом із земельною ділянкою.

Не зрозумілим, наприклад, залишається ще один факт. Якщо мама подарувала їй свою частину будинку, навіщо ж вона за три тижні до її смерті купує в мами земельну ділянку для обслуговування житлового будинку за 24 тисячі гривень. Можете собі уявити. Маму вже обкладали подушками в ліжку, бо не могла самостійно сидіти, а їй ще потрібні були ті гроші?

Та я відсудив цю ділянку. І на тому начебто все закінчилося. Ми з полегшенням зітхнули. Поділили подвір'я. То - ваше, а то - наше. Комунальні послуги окремі. Моїй половині хати присвоїли перший номер, їхній - другий. Все стало на свої місця. Рік затишшя. І ось в нашій історії з'являються нові герої.
Будівництво?! Ви про що?

Звичайний робочий день. Я веду прийом в поліклініці. Відчиняє двері якась жінка "Я до вас, Олег Володимирович". "Роздягайтесь, сідайте", - кажу. Але то була не пацієнтка, а Наталя Пилипівна, яка зазіхнула на моє помешкання. Тоді вона настирливо просила, щоб я поїхав з нею до нотаріуса, підписати спільну угоду на будівництво. Яке будівництво?!!! Ця новина була для мене як грім серед ясного неба. Я сказав, що нічого не підписуватиму і попросив її звільнити кабінет.

Приходжу додому, а дружина розповідає, що був у нас якийсь чоловік, оглядав земельну ділянку, цікавився, чи продаємо. Через кілька днів з'являються вже двоє. Один з них представився сином тої пані. Починають диктувати свої умови, в хід ідуть погрози. Двічі один з них приходив до нас, казав, що йому дозволили тут будуватися, махав перед очима паперами. А коли вони побачили, що нічого від мене не доб'ються - почали залякувати батьків моєї дружини. До них ходило вже троє: мати забудовника, він і його прораб, просили, щоб вони вплинули на мене, їхнього зятя. "Ми собі з ним раду дамо, - казали стареньким. - суди і адвокати для нас - не проблема, у нас є гроші, ми тут все купимо".

Хлоп каже, що має на все дозволи. Що робиться? Подаю разом з адвокатом запит в міськраду. Їхня відповідь мене просто приголомшила. Виявляється, міськрада справді надає дозвіл на будівництво за моєю адресою проживання. На якій підставі? Знову приголомшлива новина - забудовник придбав земельну ділянку в моєї сестри. Навіщо йому ділянка з моїм помешканням? І знову шок - у договорі купівлі-продажу сестра як продавець землі стверджує, що на ній немає жодного нерухомого майна. А як же моя частина будинку?

Та, схоже, нині це нікого не хвилює. В забудовника вже є проект багатоповерхівки. А мій будинок вони пропонують розрізати навпіл. Якщо так зроблять - він завалиться! Це ж стара будова, 1900 року, без фундаменту, зі спільною стіною й комунікаціями. Та кого це цікавить? Курорт, центр міста. Все куплено. Ні про які технічні норми й мови не може бути.

Пропонували мені інший варіант - квартиру в новобудові. Та я ніколи на це не згодився б. Півстоліття прожити в своїй хаті і потім з вікна виглядати на тротуар?! Що це за життя: стіни, телевізор і балкон. А так вийдеш рано в сад, коло тебе собака бігає, там якась пташка співає, десь щось цвіркоче, вже зелень посходила, смородина починає бруньки розпускати, ще трохи - і зацвітуть вишні. А чому все це я маю віддавати тобі, хлопе. Бо ти хочеш збагатитися. Побудувати будинок, продати квартири, внизу поставити магазини, зняти копійку і піти далі.

Не треба мені їхньої квартири. Вони як тепер будують: облицьовують фасад, зводять коробку, вставляють вікна та вхідні двері. Решту - сам доробляй. І за те я мав би віддати чотири сотки землі і будинок. Це не вкладається в жодні норми. Мені теж дозволили будуватися. Щоправда зараз я не маю такої змоги. Але в мене росте дитина - їй залишиться. Може знайдеться зять, який буде в тому зацікавлений. Або я пізніше почну. А їздити до стареньких погрожувати і казати, щоб вплинули на мене – це вже криміналом пахне.

Та, схоже, їх це не лякає. Вони вже купили і суд, і лікарів, і адвоката, й тепер роблять, що хочуть. А суд - то одного не бере до уваги, то іншого. Така корупція. Ніде правди не знайдеш. Всі на тебе дивляться як через скло, а роблять по-своєму.

Я вже двічі звертався за допомогою до їхнього просвітера (особисто та через газету). У відкритому листі пояснив, чому виникла така ситуація: Наталія Пилипівна підмовила сестру, щоб та подарувала її синові свою половину хати. А тепер між ними встановилися тісні стосунки, щоб сфальсифікувати факти та через суд виселити мене з сім'єю й заволодіти присадибною ділянкою для побудови багатоповерхівки.
Та він мовчить. І його паства мовчить.

А сестра. Я не тримаю образи на неї. Бо не я суддя в тому світі. Рано чи пізно, але кожен відповідатиме перед Господом за свої вчинки. І я не ідеал. Але як би тяжко не було, що в житті не сталося б - у мене ще знайдуться сили все це пережити. А от її шкода. Бо через необдумані дії сама постраждала – подарувала їм хату. Тож тепер в будь-який час її можуть виставити за двері.

Тому звертаюся до всіх. Люди, будьте уважні, щоб не втрапити у сіті шахраїв. Бо в подібній ситуації може опинитись кожен.

А якщо в когось виникло бажання допомогти - пишіть.

Олег Багрій, м. Трускавець
Loading...
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.
КОМЕНТАРІ (1)
evelina 1 серпня 2013, 17:44
Душещипательна історія, ото сестра - курвисько...
Цитувати          1
Написати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлеру
Введіть код: